Літературна вітальня до 125-річчя від дня народження Паустовського К.Г. "Образ України я носив у своєму серці"

Він жив для того, щоб людина не соромилася доброти і не боялася за неї, а знала, що доброта й краса – правда, за яку треба жити і вмирати, не здаючись.

                                              Віктор Шкловський

Костянтин Георгійович Паустовський— класик поетичної прози ХХ століття, твори якого, високого, витонченого смаку та майстерності літературної мови, увійшли до золотого фонду світової літератури. Вони, присвячені різним епохам, написані різними стилями — від казкового та іронічного до класичного, овіяні надзвичайною вишуканістю, притаманною манері Паустовського, красою в дрібницях,   мистецтві,   природі, чарівністю     людської    душі   і   силою    людської
                                                                                                  особистості.

Сьогодні з читайликами ми впевнено можемо сказати, що ім’я і творчість Костянтина Паустовського не забуті. Його твори читають і перечитують, а головне — цей великий романтик і в ХХІ столітті всім ще потрібніший, ніж раніше. Він допомагає не втрачати надію, не дозволяє «бути неправдивим, неуком, боягузом і жорстоким», жити без совісті і мрії, забувати про головне — людину.

У  передмові до українського видання «Золота роза» 1957 р. письменник написав: «У книгах майже кожного письменника просвічується образ рідного краю з його безмежним небом і тишею поля, з його задумливими лісами і мовою народу. Мені взагалі пощастило. Я виріс в Україні. Її ліризму я вдячний багатьма гранями своєї прози. Образ України я носив у своєму серці протягом багатьох років».